Вівторок, 23.10.2018, 02:57

Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
Бериславська районна центральна бібліотека
Меню сайту

Категорії розділу
Заходи [252]
Нові надходження [0]
Конкурси [32]
Проекти [5]
Семінари [7]
Акції [24]
Різне [51]

Керуючі органи

Корисне
  • Перелік відкритих електронних ресурсів України

  • Портал державних послуг

  • Кабінет електронних сервісів


  • Знаменні дати
    Календар свят України. Граматика української мови

    СМС бескоштовно

    Наше опитування
    Оцените мой сайт
    Всего ответов: 155

    Наші гості

    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

       МИЛОВЕ



    В історичних джерелах село згадується під назвами Мелове, Мілове, Омелове. Це одне з найстаріших сіл Бериславщини. Вперше тут поселились козаки ще в 1687 році. Довгий час біля річки Омелової знаходився козацький зимівник. Плануючи похід на Кизи-Кермен влітку 1690 року, лівобережний гетьман І.С.Мазепа радив керівникам рейду І.Новецькому та С.Палію зупинитися у Миловому, а потім нанести блискавичний удар по фортеці.
    У 1711 році російський воєнноначальник А.Ушаков, який напав на Кам'янську Січ , спустошив козацькі поселення у Миловому. 28 березня 1734 році козаки залишили . Керівництво Нижнім Дніпром перейшло до Інгульської паланки, яка знаходилась у Миловому (1734-1775рр). Угорське слово паланка, запозичене турками та козаками, означало поселення, обнесене дерев'яними палями. До Милівської паланки входили землі правого берега Дніпра до річок Інгульця та Базавлука. Назва села має ряд етимологій і кожна з них достовірна із морфологічних міркувань. Перше, село називається від річки Омелової, на березі якої росли тополі заражені омелою. Друге, на річці стояло багато млинів. Готське слово "mela" - означає мірка зерна чи муки у млині. Слід зазначити, що давньогерманські племена мешкали недалеко - на Красній Гірці. Вони залишили слово "melegin" - писати. Є ще татарська назва "eminlik" - управитель. Є інші версії. Наприклад, від слова "мел"- крейдяного каменя або опоки, що здувалось на річці шумовинням. У народі - цей м'який камінь називають качиним милом. Слово Милове може означати красивий вигляд села. У Миловому народився Бурсак Федір Якович - отаман Чорноморського війська у 1799 -1816 роках. Проте в архівних документах село згадується дещо пізніше. Воно було надано гофмаршалу князю Ф.С.Баратинському, який приїхав сюди 20 травня 1781 року. На той час тут проживало 58 родин козаків. Пізніше с.Омелове було передано поміщику М.В.Вертильяку, який походив із козацького роду. Згодом воно відійшло до М.Ф.Агаркова.
    У Миловому довгий час зберігалася козацька церква, вибудувана із рогози та обмазана глиною. У1888 -1896 роках Агарков побудував кам'яну церкву Архангела Михаїла, куди були перенесені богослужебні книги та дароносиця із козацької церкви. За часів паланкового устрою у Миловому діяла похідна церква святих Петра та Павла.
    Сучасне село перенесене за один кілометр на північно -  захід від колишнього, яке було затоплено водами Каховської ГЕС. До Милівської сільради входять села Суханове та Червоний Яр. Походження назви с.Суханове - від першого поселенця Суханова О.П. Хутір переходив від одного поміщика до другого. Ним володіли Водянський, Агарков, Плухар. Червоний Яр -дістало назву від весняних квітів диких тюльпанів, що рясно червоніли на схилах яру. На Дніпрі був острів Омеловий, який дістав назву від однойменної річки. Навколо сіл розташовано багато курганів епохи міді та бронзи (II тис. до н.е.) та скіфських могил (IV - II ст. до н.е.). Всі вони взяті на облік обласною організацією охорони пам'яток археології та історії.

    О. ДІДИК, історик


     

    Історію треба знати. Свою ж – особливо. Те знання дає можливість відчути власні корені, сильніше  впливає на формування особистості, передовсім її  історичного самоусвідомлення , а також  активності її життєвої  позиції. Уроки історії криють у собі неабияку повчальну силу,збагачують набутим попередниками досвідом, по-своєму допомагаючи точніше зорієнтуватися і самовизначитися в  бурхливому сьогоденні.
       Йдеться звісно, про знання справжнє, що  базується на достовірному  історичному фактажі, на всій багатоликій сумі відомостей про минуле
      В наших нинішніх звертаннях до історії ми прагнемо розкрити і невідомі (раніше замовчувані) факти, і багато чого переглянути, переосмислити, висвітлити по-новому,і знаходимо тут,як ніколи досі, масового,справді вдячного читача. Бо ті намагання відповідають його насущним зацікавленням, його наданням; знати все про пережите народом, знати правду, як воно було  насправді.   Аби чітко уяснити собі,чому так було ,треба зробити  конструктивні висновки на майбутнє.
        На правому  березі сивого Дніпра - Славути розкинулись благодатні землі Бериславського району. Над ними сьогодні мирне небо. Та не тільки землями щедрий наш край. Багато славнозвісних синів і дочок зросло саме тут.
        Одним із них є відомий  український  письменник Яків я Васильович Баш. Народився він у селі Миловому  Бериславського  району Херсонської області 8 серпня 1908 року в селянській родині. Змалку пройшов чи не всі «класи» сільського трудового виховання. З 1928 року  він – на будові  Дніпрогесу,  котрий став для молодого  будівельника справжнім « життєвим університетом». Той трудовий гарт міцно  вкоренив у душі  майбутнього письменника повагу до людини – майстра  свого діла, до людей сильних духом , цілеспрямованих. Саме таким у своїй хірургічній справі, в своєму житті і був Петро Михайлович  Буйко.  Тому Баш  потенційно був готовий «вхопити» ,відчути його як особистість.
             1932 року Якова Баша як  ударника будови  було «премійовано путівкою на навчання» до  Київського університету із стипендією Дніпрогесу.
         Вчився він спочатку на робітфаці  ( до того не мав середньої  освіти), потім закінчив  університет, а в 1940 році й аспірантуру при ньому.   Тут здобув він знання, привчився до  дисципліновано-спланованої , копіткої дослідницької роботи, що теж стало йому в нагоді при збиранні, систематизації та осмисленні матеріалу про життя й діяльність  професора Буйка.
        Мав Яків Баш на той час і  певний  письменницький досвід, уже опублікував збірку нарисів та оповідань «Доба горить»(1931), «Дня наступу» (1933), повість «Сила» (1934), роман « На берегах Славути» (1941). Пізніше твір було доопрацьовано, значно розширено і в 1947 році він вийшов під новою назвою «Гарячі почуття». В цій редакції роман потім неодноразово перевидавався, виходив у перекладах російською та іншими мовами.
    До речі, разом із завершеною вже в 60-ті роки дилогією «Надія» та  «на крутій дорозі» він став основною за обсягом частиною творчого доробку Якова Баша,  його вагомим внеском у художній літопис епопеї Дніпрогесу, долі заводу «Запоріжсталь» у роки Великої Вітчизняної війни.
         З 1934 по 1938 роки працював над історією Дніпрогесу, яка на жаль, через незалежні від автора причини надрукована не була (окрім окремих пробних главок, написаних разом з В.Юрезанським і В. Дончаком). На цьому матеріалі була ним написана повість «Береги в огнях». Згодом її переробив у роман  « На  берегах Славути».
        На створення повісті «Професор Буйко» суттєво вплинуло й те ,що Баш упродовж 1942-1945 років був активним учасником партизанського руху. Від самого початку організації Українського  штабу партизанського руху його призначено начальником відділу розвідки, завдяки чому він мав перед очима загальну картину підпільно-партизанської боротьби на Україні. Безпосередньо знав про боротьбу, відчув її на власному досвіді, бо неодноразово за оперативними завданнями штабу доводилося йому вилітати в партизанські загони, що діяли у ворожому тилу.
       Всі ці чинники, та ще й примножені на талант письменника,й дали , зрештою, бажаний результат.  Повість «Професор  Буйко» вперше була опублікована в жовтні- листопаді 1945 року на сторінках газети «Київська правда». Невдовзі  вийшла окремим виданням.  Потім десятки разів перевидавалася, перекладена мовами ряду братніх республік і за рубежем.
       В 1949році письменник на основі повісті створив п’есу «Професор Буйко», яка з успіхом йшла на сцені театру імені Івана  Франка та інших театрів.
      За участь у Вітчизняній війні нагороджений двома орденами Вітчизняної війни 1 ступеня, медалями «За оборону Києва», «Партизану Вітчизняної війни 1-го ступеня, «За перемогу над Німеччиною у  Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.»
      В 1958 році за заслуги в розвитку радянської літератури Яків Баш нагороджений орденом «Знак Пошани».
      В архіві письменника зберігається «Щоденник»,загальний зошит «Думки часів війни», окрема папка з матеріалами «Ковпак» та десь із десяток записних книжечок.
      «Щоденник» він вів, перебуваючи в Оперативній групі Військової ради Південного фронту. Записи тут робили не регулярно, перший датовано 16 листопада 1941 року, останній -15 серпня 1942 року.
     Зошит» Думки часів війни» вівся письменником в час його перебування в партизанських штабах (Центральному та Українському). На першій сторінці зошита є дата: 12.12.42, останні ж записи в цьому зроблено десь на весні 1945 року. До тих же років належать і «партизанські книжечки»(як назвав їх сам Баш)- три блокноти  невеличкого  формату. Велися  вони у ворожому тилу, в час перебування його в партизанських загонах України та Словаччини. Нотатки в них в основному фрагментарні,нерідко й напівзашифровані (що, враховуючи обставини,й зрозуміло).
    Окремий інтерес( для тих хто цікавиться конкретними учасниками партизанського руху) становлять записані Башем досить численні  прізвища партизанів, часом з  біографічними відомостями,  їх бойовими ділами ,адресами, а також епізодами з партизанського життя ,операціями.
      «Партизанськими» фактично є й «Буйківська книжечка» , котра містить підготовчі матеріали до повісті про партизанського професора - героя та окрема солідна папка- «Ковпак». Створити роман про цього справді народного героя,  видатнішого з  партизанських командирів Вітчизняної  війни, Яків Баш задумав ще десь у 1943 році. Письменник довгий час був знайомий із  Сидором Артемовичем ,щиро захоплювався його по-народному мудрими поглядами, його справедливістю, порядністю, котрі  ставили аж ніяк не нижче за таланти Ковпака- партизанського  командира. І в повоєнні роки він продовжує велику і копітку роботу по підготовці  до створення роману( збирає «живі» свідчення, працює над архівами, складає  загальний план майбутнього твору, розписує сюжетну канву деяких його розділів, записує окремі сцени,епізоди) Але здійснити свій задум  Яків Баш так і не встиг.
       Чупилко Іван Панасович. Народився 1913 року в селі Миловому. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 червня 1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
       Ось як він оповідає про один із епізодів на війні.
     Війська 38- армії були виділені із складу 4-го Українського фронту для участі у Вісло-Одарській операції.
     Наступ почався 15 січня 1945 року.
     Командир 31-ї Окремої гвардійської танкової Барвінківської бригади полковник Хапко одержав наказ забезпечити  введення в бій першого ешелону армії, форсувати річку Дунаєць і захопити її на західному березі плацдарму в напрямку Кринків…
       Відповідальне завдання покладено було на 3-й танковий батальйон. Йому доручалося захопити залізничний міст через річку Дунаєць,  не дати противнику можливості висадити його в повітря і цим самим відрізати шлях відступу ворожим частинам.
      Комбат Тарларуцький наказав командиру танкової роти старшому лейтенанту Чуйпилкові захопити міст.
     Іван Панасович Чупилко вже давно зарекомендував  себе як сміливий і рішучий командир, що добре орієнтується в будь-якій складній бойовій обстановці. Він досконало знав тактичні можливості танкової техніки, сам був хорошим водієм.
     Гітлерівці надавали великого значення мосту як важливому в стратегічному відношенні об’єкту.  Через нього проходили їх відступаючі війська і техніка. Міст сильно охоронявся і був підготовлений до висадження в повітря.
        …Вночі дорога до мосту  булав край заповнена відступаючими  колонами фашистів . Три танки старший лейтенант Чупилко підвів полем майже до мосту. Висунувшись з відкритого люка ,він вдивлявся в нічну темінь, бачив довжелезні обози ,колони піхоти. Очікував найзручнішого моменту. І, нарешті, вирішив; пора !
       По рації наказав двом своїм танкам, що стояли неподалік: « Вперед! Робити те, що я робитиму !» Заревли мотори, Помчали «тридцятичетвірки» прямо на ворога. З гармат і кулеметів ударили тоді ,коли дорога була вже поруч.
       А потім затріщали під гусеницями обози. Фашистська піхота в паніці розбігалася.
      Першим на своєму танку  вискочив на міст командир роти  Чупилко. І одразу ж на повній швидкості перемахнув на західний берег Дунайця, вогнем гармати і  кулемета розігнав ворожих солдатів.  Міст завдовжки в 500 метрів ,що мав винятково важливе стратегічне значенн для всієї 38-ї армії, залишився неушкодженим в руках радянських воїнів.
     Та отямившись після несподіваного і рішучого удару, ворог почав обстрілювати танки з боку залізничної станції. Снаряди лягали все  ближче і ближче. Хтось корегував вогонь ворожої батареї. Чекати – значить втрачати ініціативу,дати ворогові повністю оговтатись. І старший лейтенант вдруге цієї ночі приймає надзвичайно рішуче рішення: атакувати фашистську батарею в районі залізничної станції.
       Знову «тридцяти четвірки» ринулися в атаку. Обслуга фашистських гармат ,зачувши рев моторів і шквал вогню, розбіглася.
      То була шалена, смілива атака танкового взводу.  Вивівши з ладу батарею і пошкодивши 5 паровозів, 3 залізничних поїзди, танкісти повернулися до  мосту і утримували його цілу добу до підходу наших військ.
        В селі Миловому в 1907 році народився  Гардеман Григорій Іванович. Член партії з 1940 року, до війни працював механізатором, бригадиром тракторної бригади, головою робіткому зернорадгоспу « Бериславський».
       В 1941 році був призваний в армію. Загинув 8 березня 1942 року. Указом Президії  Верховної Ради СРСР від 31 березня 1943 року Г.І. Гардеману посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
      Григорій Іванович Гардеман був політруком роти 71-ї стрілецької дивізії. Його любили бійці за організаторські здібності, полум’яне слово пропагандиста. І сам був прикладом для них в гарячий час бою. Командир полку майор Ковальов і комісар частини Пишний так характеризували Григорія Івановича: «Це був прекрасний командир. У боях  він проявляв виняткову сміливість ,винахідливість і безстрашність». Наприкінці січня 1942 року рота вела уперті  наступальні бої. Командир і політрук перебували в гущі бою. Прорвавши передній край оборони, підрозділ притис ворога з флангів, точним вогнем знищив близько взводу піхоти противника. В рукопашній сутичці, що спалахнула у ворожих окопах загинув смертю хоробрих командир роти  Герой Радянського Єсауленко. Тоді командування прийняв на себе політрук. Він повів бійців уперед. Завдання було виконано.
        Пирогов  Тимофій Юхимович. Народився 1919 року в селі Миловому.  Весь бойовий шлях Тимофія Юхимовича  пов'язаний з гвардійським Ленінградським полком, який в дні Великої Вітчизняної війни захищав колиску революції - Ленінград.
       Звання Героя Радянського Союзу Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно 10 лютого 1943 року.
       8 січня 1943 року Ленінградський полк разом з іншими частинами фронту брав участь у прориві блокади Ленінграда. На чолі одного із  стрілецьких  відділень йшов  молодший сержант Пирогов.  Коли фашисти посунули в контратаку, намагаючись відкинути наших бійців на висхідні позиції, кулеметник Пирогов разом з товаришами відбив їх навалу. Контратака захлинулася.
        Наступного дня, коли на шляху просування наших підрозділів зявилася ворожа батарея, командир наказав  молодшому сержанту Пирогову атакувати її. Кілька автоматників під його командуванням непомітно обійшли батарею, несподівано вдарили по ворогу . Командний пункт командира батальйону розташувався на узбіччі великої галявини  . А за сотню метрів ліворуч від КП, де кінчався чагарник і починалося відкрите місце зайняли вогневу позицію кулеметники  Сергій Козлов, Іван Бурмістров і  Тимофій Пирогов. Пирогов першим помітив на протилежному боці ворогів, які кралися поміж покалічених снарядами сосен. Прицілився і дав чергу.  Кілька гітлерівців  впали на сніг. У відповідь вдарили автомати.
        Так почався поєдинок кулеметника Пирогова з фашистською ротою, що проривалась до КП.  Гітлерівці раз по раз кидалися на позицію, зайняту воїнами, весь час відступаючи назад. Вогонь відкрили міномети. Осколок міни врізався Пирогову в ногу, куля обпекла плече. Та він продовжував посилати чергу за чергою.  Було поранено Бурмістрова. Другим номером став  Козлов. Ні на хвилину не змовкав кулемет.
       Скільки ще довелося відбиватися від фашистів, Пирогов не пам’ятав. Аж ось у ганку, де зупинилися німці, вибухнула міна, а за нею друга, третя.. До кулеметників поспішала підмога. Один з бійців перев’язав Пирогову  ран. І полічив ворогів, котрих нищів герой. Їх було більше двохсот.
      За цей день молодшому сержанту Пирогову судилося ще раз зустрітися з гітлерівцями.
      Повертаючись після виконання завдання, Тимофій наштовхнувся на ворожу засаду в кущах. Назустріч йому полетіли гранати. Осколком поранило у бік. Вороги кинулися до червоноармійця. Тимофій вдарив по них з автомата. Кілька фашистів впали, решта кинулася навтік. Коли на постріли підоспіли бійці, він хитаючись підвівся, але вимовив: « Передайте командиру… Наказ виконав..  І впав. Товариши підняли його, віднесли в медсанбат. Це було четверте поранення відважного бійця.
      Після п’яти днів жорстоких боїв полк 18 січня 1943 року з’єднався з частинами Волховського фронту. Дивізія стала гвардійською. 25 найхоробрішим воїнам було присвоїмо звання Героя Радянського Союзу. В їх числі Тимофій Юхимович Пирогов.
      Відгриміли бої. Воїни – герої повернулися до мирної праці.
      Багата ще Бериславшина визначними подіями, особистостями. Ще не всі її славні сторінки відкриті.

      Матеріал наданий бібліотекарем Милівської бібліотеки - філії
    Вхід на сайт

    Пошук

    Обери мову сайту

    Календар
    «  Жовтень 2018  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031

    Годинник

    Калькулятор

    Різне
  • Поиск в Yandex

  • Поиск в Google

  • Поиск в Yahoo

  • Поиск в Rambler

  • Проверка файла на вирусы


  • Читаємо разом
  • Безкоштовні підручники

  • 20 книг, які батьки повинні прочитати дітям

  • 20 книг, що змінюють життя

  • 100 книг, які варто прочитати

  • 100 книг, які варто прочитати


  • Розваги
  • 15 унікальних сайтів

  • 10 сайтів для пошуку музики

  • 20 сайтів для відпочинку

  • 100 кращих пісень України

  • Український патриотично – музичний портал

  • Українські мультики онлайн


  • Друзі сайту
  • Create a Free Website
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store


  • Copyright MyCorp © 2018Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz