Вівторок, 23.10.2018, 02:55

Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS
Бериславська районна центральна бібліотека
Меню сайту

Категорії розділу
Мои статьи [16]
Різне [0]

Керуючі органи

Корисне
  • Перелік відкритих електронних ресурсів України

  • Портал державних послуг

  • Кабінет електронних сервісів


  • Знаменні дати
    Календар свят України. Граматика української мови

    СМС бескоштовно

    Наше опитування
    Оцените мой сайт
    Всего ответов: 155

    Наші гості

    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Головна » Статті

    Всього матеріалів в каталозі: 16
    Показано матеріалів: 1-10
    Сторінки: 1 2 »

    ЗМІЇВКА


    З давніх - давен Зміївка - одне з найпрекрасніших місць на Берислащині.
    Воно приваблювало людей чудовими краєвидами й чистотою повнодного Дніпра. Село багате на історичні пам’ятки. У І951 - 52рр. археолог О. Бураков виявив поховання, яке відносять до неолічного часу. Недалеко від нього розкопано стоянку давніх людей.
    Доба бронзи мала чотири поселення (Зміївка, Вербівка, Михайлівка, Костирка), а також було відкрито три могильники і Михайлівка, Вербівка, насосна станція). Пізньоскіфське городище I- ІV розташоване в межах села Вербівки на схилі плато, що примикає і  крутого берега Дніпра. Його описав у 1848 році С.Мишецький.  Розкопки на городищі фактично ще не проводились. У селі Зміївка археолог О.Бураков відкрив могильник кочовиків У-УІ ст. Недалеко від нього були відкриті житла типу землянки, викладені камінням та помп піні глиною, посередині яких стояла піч. Українські історики вважають, що зміївські поселення являють собою симбіоз кочового та  слов’янського населення. Це, напевно, були бродники - провісники козацтва. Здається, життя на цій території не завмирало ніколи. Те, що поляки називали Диким полем, спростовується на сьогодні всіма науковцями. На землях біля Дніпра завжди жили люди. Ця територія ныколи не була пусткою. У ХІV-ХVІ ст. сюди заходили литовці, українці - уходники, які укріпляли давні городища, заселяли степи, Пуду нили зимівники. Пізніше цей край аж до самого Очакова був землею українського козацтва.
    До приходу шведів у 1782 році на території села Зміївка знаходилося господарство козака Плоскоголового Якима Юхимовича. Він жив з сім’єю - дружиною Агафією Никодорівною та дочкою Параскевою. На зимівнику в нього працювало 30 козаків.

    Мои статьи | Переглядів: 387 | Додав: Марго | Дата: 22.07.2014

    Зупинися на хвилиночку, мить …
           Що спонукає людину до творчості? Грайлива крапля роси на квітці? Лагідна усмішка сина чи променисті очі закоханого? Мабуть, у кожного митця свої внутрішні чинники до творення краси.
           Рідне слово, українська народна пісня, вишивання – це ті терени, де розкошує наша душа. А душа підхопила знайому всім з дитинства зворушливу мелодію… Словом, «І на тім рушникові ожило все знайоме до болю…»: і калина, і верба, і забуяли квіти, і заспівали пташки…
          

    Мои статьи | Переглядів: 1596 | Додав: Марго | Дата: 18.04.2013


    Народився Василь Михайлович 12 лютого 1947 року в с. Ольгівка бериславського району на Херсонщині.
    Ріс в багатодітній сім’ї, яка складалася з 6 чоловік. Батько працював комбайнером в колгоспі, мати була робочою. Має дві сестри і брата. По закінченні школи навчався в Херсонському державному інституті на філологічному факультеті і в Херсонському судомеханічному  технікуму.
    Мои статьи | Переглядів: 616 | Додав: Марго | Дата: 29.03.2012

     

     

     

    Згідно із найбільш розповсюдженими твердженнями, храму Покрова Божої Матері с.Качкарівка виповнилось 100 років. За першого натоятеля нового кам'яного і останнього настоятеля старого Качкарівського Покровського храма священника Ілії Івановича Глядковського храм начебто було збудовано або освячено 1910 року. Отже, треба ювілей справляти? Проте, наскільки достовірні відомості про дату збудови церкви, що її в деяких документах називають собором?

     

     

     

    Мои статьи | Переглядів: 327 | Додав: Марго | Дата: 28.03.2012


    В подмосковном имении Узкое воспитывался сын Любови Васильевны Трубецкой, сестры Софьи Васильевны Толстой, Петр Николаевич Трубецкой (1858—1911), на котором сказалось благотворное влияние четы Толстых.Он также любил земледелие. К Петру Николаевичу и перешло имение Узкое в 1885 году после кончины тетки. К тому времени он был попечителем земского училища, которое располагалось в соседнем селе Коньково - Сергиевское, возле храма Троицы, в двухэтажном деревянном доме, что существовал еще в 1940 году. В течение многих лет он также занимал выборные посты сначала Московского уездного(1887-1892), а затем губернского предводителя дворянства.
    Князья Трубецкие были богатыми дворянами. Егермейстер князь Петр Николаевич Трубецкой унаследовал от своей матери огромное имение Казацкое в 20000 гектаров на берегу Днепра в Херсонской губернии, а вскоре и сам купил у соседа, разорившегося от широкой жизни, соседние участки в общей сложности около 9000 гектаров. Любовь к агрономии позволила ему наладить здесь прекрасное хозяйство и добавить виноградники. Его сын, Владимир Петрович(1885—1954), уже в эмиграции написал интересную историю этой «экономии». Но Узкое оставалось их любимой подмосковной усадьбой. Зимой семейство Трубецких жило в Москве, в своем особняке на Пречистенке 36, а весну, лето и часть осени проводили в Узком. Занятия у детей Трубецких шли без перерыва, ежедневно, зимой и летом, и по строгому расписанию. Дети проходили все предметы по программе гимназии, занимались французским и немецким языками, обучались игре на фортепиано. Распорядок дня был очень четким. В три часа пополудни занятия кончались, и к четырем гонг созывал всех к обеду. После уроков были чтение, игра на пианино, прогулки по парку, где собирали грибы. Удили рыбу в нижнем пруду, по которому плавали черные, «очень злые» лебеди.
    В сентябре Петр Николаевич уезжал в Казацкое на сбор винограда, уступая Узкое своим братьям —Сергею (1862—1905) и Евгению(1863—1920) Николаевичам Трубецким. Весной и летом брата нередко навещала и С.П. Апраксина, с которой Н.В. Гоголя связывала давнишняя дружба.
    Существует легенда, что вместе с нею в Узком довелось бывать и самому писателю.
    Узкое в то время по-прежнему оставалось небольшим селением. В конце XIX века в усадьбе числилось всего девятнадцать дворов. Но деревня славилась удивительными по красоте вишневыми садами, остатки которых можно было видеть еще в 60-х годах нашего столетия.
    Во 2-й половине 1880-х гг., ровно через столетие после постройки, находящуюся в Узком усадьбу реконструировал архитектор-художникСергей Константинович Родионов (1859-1925). Он находился в родстве с тогдашним владельцем имения, Петром Николаевичем. По инициативе его отца Николая Петровича Трубецкого (1828-1900), в качестве почетного опекуна ведавшего Екатерининским институтом, при котором одно время служил С.К. Родионов, и таким образом бывшего непосредственным начальником архитектора, и состоялось переустройство барского дома в Узком.
    Выбор зодчего по принципу родства оказался не очень удачным. Постройки С.К. Родионова в Москве, выполненные в стиле эклектики, прочны, добротны, иногда даже красивы, но не являются выдающимися. Кроме того, реконструировать здание подчас сложнее, чем его строить. В результате дом утратил черты архитектуры ХVIII столетия. От прежней постройки А.Б. Голицына сохранились коробка дома и сильно вынесенный вперед портик с ведущим к нему подиумом — въездом для карет. Здание получило новую обшивку с суховатым декором, новую отделку интерьеров, пристройки. Дом стал более удобным для жилья (в стенах его был проложен водопровод со свинцовыми трубами), но навсегда утратил былое очарование старины. Надворные постройки в стиле позднего (елизаветинского) барокко сохранились.
    Сохранилось интересное воспоминание об усадьбе того времени известного педиатра Г.Н. Сперанского. В 1895 году студент Сперанский жил в «Узком» в качестве учителя. По его словам, «внешний вид дома был таким же, что и теперь, но только не было верхних галерей, соединяющих центральный дом с флигелями.. Так называемый теперь «северный корпус» был занят комнатами».
    Мои статьи | Переглядів: 424 | Додав: Марго | Дата: 12.08.2011

    Найперші спогади про  бібліотеку нашого селища ми знаходимо в „Історії міст і сіл України'*. Книги з колекції князя Трубецького були найпершими книгами  бібліотеки Козацького. Бібліотека була заснована в 1920 році. У фондах місцевої бібліотеки нараховувалося понад 2 тисячі примірників книг. Також в нашому селищі працювала хата-читальня.
    В 1925 році читачами місцевої бібліотеки, книжковий фонд якої складав 450 екземплярів, являлися 115 чоловік.
    До 1941 року в селищі працювала амбулаторія. В середній школі 26 вчителів передавали досвід і знання 483 учням. Своє дозвілля козачани проводили у сільському клубі па 250 місць. Широко користувалися вони послугами бібліотеки, фонди якої поповнилися за рахунок книг колекції князя Трубецького і нараховували біля 2 тисяч примірників.
    Але 22 червня 1941 року мирна праця людей була перервана розв'язаною гітлерівською Германією війною...
    Влітку 1945 року козачани відремонтували зруйновані війною будівлю школи, сільського клубу. В 1950 році почав знову поповнюватися книжковий фонд бібліотеки.
    До 1983 року книжковий фонд бібліотеки збільшився до 15 тисяч примірників, її послугами користувалися 3 тисячі читачів.
    Бібліотека 2006 року нараховує понад 18628 екземплярів книжок. її послугами користуються 750 читачів.
    Скарби нашої бібліотеки: ..Новітні ілюстровані сучасні енциклопедії"".
    Довгі роки бібліотека знаходилася в приміщені будівлі князя Трубецького. Нині там знаходяться ощадкаса.
    Мои статьи | Переглядів: 483 | Додав: Марго | Дата: 12.08.2011

    Територія Новоберислава розташована у Причорноморській западині, за природно - кліматичними умовами територія вадить до складу 3-го району і до 5-го кліматичного району по ожеледиці. Новоберислав - село центр сільської ради. Розташований з правого берега Дніпра. На відстані 3 кілометра від районного центру м. Берислава та 25 км. Від залізничної лінії Херсон-Запоріжжя ст. Козацьке.
    Площа населеного пункту по даним інвентаризації складає 133.61 га.
    Станом на 1 січня 2007 року населення с.Новоберислав нараховує 1012 чол.
    Новоберислав засновано в 185 5 році - Єврейська колонія, населений вихідцями з литовських губерній та Курляндії.
    Чимало євреїв оселилося не тільки у Новому Бериславі, с. Львове, а і в самому Бериславі. Згодом кількість євреїв на Херсонщині збільшилась і у 20-ті роки було створено Калініндорфський єврейський національний район з центром у Великій Сейдеменусі (зараз смт. Калінінське Великоолександрівського району). О.Афанасьєв- Чужбинський писав про Новий Берислав так:» Колонія ця і життя у ній не скажу, щоб лишили у мені приємне враження, але вразили своєю оригінальністю Бував я у містах західних губерній, населених переважно євреями, та усе ж там зустрічаються інші національності, а тут нікого окрім ізраїльтян, за виключенням доглядача меноніта, який призначений власне навчати євреїв господарству. Подавши у приказ відкритий лист, я був з ніг до голови оглянутий керівними особами, з яких одна негайно побігла у будинок доглядача. Останній був у відсутності, та дружина його запропонувала мені у себе квартиру, чим вельми потішила мене, по-перше тому, що у будиночку помітив я великі вікна, що виходили безпосередньо на Дніпро, по-друге мені видалася неймовірна чистота помешкання,  по-третє - довкола цвіли кущі запашної дикої маслини і вогневидної шипшини.»
    До Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі Новий Берислав з культурних закладів тут була лише одна школа, побудована на кошти громадян. В ній працювало два вчителя і навчалось близько 30 учнів.
    За радянської влади село почало змінювати своє обличчя. Ця робота була перервана війною. Недовго «хазяйнували» німецькі загарбники в Новому Бериславі але шкоди нанесли багато.
    Досить лише сказати, що в селі залишилося всього два будинки, в яких збереглися дахи. Більшість будинків було зовсім зруйновано. Нема села. Нема Нового Берислава. Одні кучугури снігу лежать неначе могили. Нічого не залишили із села фашисти. Майбутнє, часто, мріяли ми про нього. Тому-то мабуть і перебороли ті страшні труднощі та незгоди.

    Мои статьи | Переглядів: 530 | Додав: Марго | Дата: 05.08.2011

    На місці Кам'янської Січі здавна селилися люди. Археологічні розкопки указують на залишки скіфо-сарматської культури. У травні 1737 року під час російсько-турецької війни тут тимчасово перебувала російська армія і знаходилася ставка її головнокомандувача фельдмаршала Мініха, який навіть пропонував відновити тут укріплення. Під час іншої війни з турками 1768-
    1774рр. на Кам'янці розташовувалися козацькі форпости. Після закріпачення України ці землі перейшли у поміщицьке володіння. Тут був маєток Консулівка, що по черзі належав Байдаку, Розоровичу, Константинову, Ссауязву, Агаркову. У відомій книзі 1863 року етнографа Афанасьєва-Чужбинського «Очерки Дніпра» згадується колишній власник Консулівської економії Єсаулов: «... помещик, которому принадлежит зта замечательная местность, нисколько неуважает старины, и судьбу древних могил предоставляет вполне времени и произволу животных». Єсаулов, до речі, прийшовся родичем по материнській лінії херсонського письменника Бориса Лавреньова. Він теж був потомком запорізької старшини. В «Краткой повести о себе» Борис Лавреньов описав чудову історію про те, як землі Єсаулових перейшли у володіння Агарових.
    «Моя бабка, - пише Лавреньов, - была единственной наследницей огромного багатства - 3000 десятин великолепного чернозема за селом Меловым, в шестидесяти верстах выше Херсона по Днепру. Возле завидной невесты вертелся табун женихов. Но всех их затмил прибивший в Херсон в 185б году с Севастопольських бастионов романтический герой, артиллерийский поручик Ксаверий Цеханович. О нем упоминает во втором томе «Крымской войны» академик Тарле при описании набегов французов на Керчь. Интересный кавалер пленил сердце шестнадцатилетней Дашеньке Есауловой. Родители дали согласие, Дашеньку обвенчали с лихим поручиком. Герой оказался героєм во всех отношениях. Пользуясь влюбленным доверием юной супруги, ничего не смыслившей в житейской прозе, он немедля убедил ее перевести все состояние на его имя. Зажил широко и шумно, и два года спустя, сев за игорный стол под
    крепким градусом, в одну ночь проиграл атаману чумацких обозов Агаркову 300000, ровно столько, сколько стоило по тогдашним ценам бабкино имение. После зтого подвига герой скрылся в неизвестном направлении, и след его затерялся в российских просторах. По смутным слухам он окончательно спился, босячил в Астрахани и кончил буйную жизнь в ночлежке.»
    Чому ж економія Агаркова біля Дніпра називалась Консулівкою? Селяни перейменували її від слова «Канцерівка», або Розарівка, хоч довго ще при АгарковІ село називалось Єсаулівкою. Першим власником цієї землі після закінчення російсько-турецької війни 1768-1774рр. був австрійський консул у Херсоні Іван Григорович Розарович. Він одержав 33,7 м км, тобто ті 3000 десятин, які програв у карти Цеханович Агаркову. У 1795 році в селі Розаровича налічувалося 19 дворів і 89 жителів, а в 1916 році лише в економії Агаркова було 337 чоловік. Економія розташовувалася на живописному мисі між Козацьким Річищем - рукавом Дніпра і річкою Кам'янкою, яка впадала в річище. Тільки окраїна цього мису належала доброму сусіду Агаркова -Херсонському міському голові Миколі Івановичу Блажкову і включала також частину території Кам'янської Січі.


    Мои статьи | Переглядів: 501 | Додав: Марго | Дата: 30.05.2011

    Територія Херсонської області пов'язана з українським козацтвом ще з раннього періоду його становлення. До складу земель Вольностей Запорізьких входила тільки частина правобережжя сучасної Херсонської області від її північної межі від залізничної станції Біла Криниця Великоолександрівського району на південь до теперішнього села Республіканець, тобто до впадіння річки Кам'янки в Дніпро. Кордон був вперше визначений у 1649 році. В межі земель Вольностей входили Нововоронцовський, Високопільський райони повністю і Великоолександрівський та Бериславський до вказаного кордону. Решта території області належала до так званого Дикого Поля - не заселеної теріторії нижнього Дніпра, якою володіла Османська імперія. Але ця територія охоплювала інтереси запорізьких козаків - рибну ловлю, полювання, видобуток солі.
    Всі 8 козацьких січей існували неодночасно, а змінювали одна одну, а коли с іч втрачала значення військового центру, на її території лишалась частина козаків на вільному поселенню. Кам'янська січ знаходилась на мисі, утвореному Козацьким Річищем і гирлом річки Кам'янки, на місці сучасного села Республіканець Бериславського району. Дослідники мають різні думки щодо часу утворення та функціонування січі, проте, безперечним є факт Існування Кам'янської січі протягом тривалого періоду. Загально визнаними є терміни з 1709 по 1711 роки та 1728 - 1734 рр. Археологи Новицький Я.П., Сокульський називають часом заснування січі 1701 рік. Відомий дослідник і:о:ацгва Д.Яворницький відносить кінець існування цієї січі до 1736 року. Та г.акко заперечити той факт, що Кам'янська січ була південним форпостом запорізьких козаків.
    В 1696 році Військо Запорізьке зробило цареві Петру І велику послугу: під проводом кошового отамана Мороза та славного ватажка Чалого воно вийшло чайками в море, напало на кримські береги, і вистеживши у Чорному морі турецький флот, погромило його. Тим походом запорожці притягли на себе
    більшість турецької морської сили і дали Петру І можливість здобути турецьку фортецю Азов. За ту послугу запорожці сподівалися дістати підтвердження (всох стародавніх прав на землі Запоріжжя, але замість того, цар Петро І ще більше порушив права Війська Запорізького, видавши наказ збудувати на лівому березі Дніпра проти самої Запорізької січі нову фортецю Кам'яний Затон Таке ставлення до Війська Запорізького викликало на Січі велике обурення. Запорожці упевнилися у тому, що московська зверхність загрожує існуванню Війська Запорізького і на початку 1702 року обрали кошовим отаманом відвертого ворога московської зверхності козака Платнірівського куреня Костя Гордієнка - Головка.
    Хто ж він Кость Гордійович? Як закинула його доля у наші землі? На історичній арені Гордієнко з'являється просто в ролі кошового отамана Війська Запорізького. А.О.Скальковський в історії Нової січі говорить, що Кость Гордієнко був родом з Волині, з українського шляхетного роду Гординських, що захопившись козацькою славою покинув свою батьківщину, пішов на січ, уса явився там відвагою, здобув собі велику пошану і прихильність товариства.
    На думку Д.Яворницького Гордієнко був родом з Полтавщини. Яворйицький вказував на варіанти: Гординський, Головок та прізвисько Кріт. Освіту дістав у Києво-Могилянській академії. З напису на надгробку Гордієнка відомо, що ім'я його батька було Гордій, прикладати ж прізвище до ім'я батька є звичаєм на Лівобережній Україні, а не на Волині. Через те я думаю, що гадка Яворницького про те, що Кость Гордієнко був родом з Полтавщини, а не з Волині. Що ж до освіти Гордієнка можна сказати, що вона була найвищою. Це підтверджується тим, що при зустрічі зі шведським королем Карлом XII Гордієнко привітав його промовою, виголошеною латинською мовою, а також редакцією Конституції України, яку він разом з Пилипом Орликом склав у 1710 році у Бендерах. Людина дуже освічена для свого часу, рішучої та впертої вдачі, він наполегливо відстоював права рідного народу і був ворогом будь-якого поневолення. За своєю вдачею він був повною протилежністю Мазепі, з і ким його поєднала доля. Мазепа був там і все своє життя поділяв людей на папство і холопство, роздавав українські земля козацькій старшині, наближаючи становище українського народу до московського кріпацтва. Мазепа в той час ще вірно служив Петрові І. А Гордієнко відстоював рівність прав всього українського народу і через те був ворогом всякого панства і поневолення людей одного стану іншим. Мазепа був хитрим і потайний, і майже до останнього часу поєднання з Карлом XII прикидався щирим прихильником московської зверхності, через що й зіпсував свою справу. У листах Мазепи до царя знаходимо такі відгуки про січовиків: псы  запорожские, непостоянные и своевольные псы», «вседствие природного своего скудоумия». Тим же відповідали йому запорожці: «Ще такого нежелательного гоетьмана у нас не було». Дізнавшись про «новоизмьштенные противные слова» кошового він доносить у Москву: «Вся беда от зтого пса Гордиенка!.. Пока зтого пса не уничтожат, до тех пор нельзя от запорожцев надеяться покорности». Аби усунути небажаного кошового він посилає своїх людей: на січ підбурювати козаків проти Гордієнка, щоб ті підмовляли та підмогозичували запорожців аби скинути Гордієнка та подбати про те, щоб «тою проклятого пса Гордієнка не стало», тобто, щоб він був убитий.
    Незабаром отаманом обирають покірного Герасима Крису. Цим скористалися москалі й швиденько закінчили будівництво Кам'яного Затону. Обурені січовики скинули невдалого отамана і знов обрали Гордієнка. Знову ставши кошовим Гордієнко розумів, що добром від царського уряду нічого не добитися і у 1704 році відряджає 3000 козаків руйнувати російські фортеці та : ганячи московських переселенців із запорізьких земель. Парадокс української і історії: одночасно з цим на Ладозі 2000 запорожців у складі царського війська воюють зі шведами.
    Нові зловживання російських властей загострили ще більше їх відносини міх запорожцями. Російський уряд не звертаючи уваги на протести Гордієнка віддав туркам і татарам пониззя річок Інгул, Висуні та Інгульця, протягнувши межу від Бугу до гирла річки Кам'янки. Запорожці не дуже збентежилися з того кордону, вони не визнавали ніяких меж, а користувалися своїми землями до
    самих лиманів, як і раніше. А Гордієнко ще більше переконався в тому, що російський уряд вимагаючи від запорожців кривавої служби на користь держави зовсім не дбає про інтереси самого Запоріжжя і може зрадити будь-коли аби мати користь. Наприкінці 1707 року на Січі з'явився керівник ко кутнього повстання на Дону Кіндрат Булавін. Він умовляв запорізький кіш допомогти йому виступити на його підтримку. Кость Гордієнко, черговий раз обраний кошовим, дозволив усім охочим приєднатися до нього. Булавін обіцяв : а це по 7000 червінців. Проте більш вагомої підтримки донський отаман не  одержав. Кошовий заявив, що «в поход подняться невозможно, Днепр и иньїе реки не замерзли». Гордієнко не згодився вести запорожців на Дон на допомогу Булавіна, щоб не лишити Запоріжжя не обороненим від татар та російського пінська, яке стояло поруч Січі у Кам'яному Затоні і Новобогородську. Відомо, що та частина козаків, яка під проводом Безпалого і Драного, що пішли на допомогу Булавіну на Донець, у ї 708 році в бою з російським військом на річці Торці були оточені, надзвичайно уперто оборонялися, але всі до одного ' згинули. У приборканні повстання Булавіна Мазепа з наказу Петра І взяв найактивнішу участь і тому, навіть, за кілька місяців до поєднання Мазепи з Кар. том XII між ним та Гордієнком ще не було нічого спільного, та й сам Мазепа навряд чи тоді й думав переходити на бік Карла, бо важко зрозуміти щоб надумавши таке він, придушуючи повстання донських козаків, собі копав би яму. Невдовзі після від'їзду Булавіна шведський король Карл XII, здолавши Дай ю і Польщу з невеликим військом рушив в Україну. Раптом розійшлися неймовірні чутки, що Мазепа приєднався до нього. Неменше від інших, здивований цими поголосками, Гордієнко, який ненавидів Мазепу вважаючи його запроданцем українського народу, восени 1708 року одержує два листи. Один від Мазепи, де той закликав Січ піднятися на захист Вітчизни від Москви, другий від Петра І, який умовляв запорожців бути відданими цареві. Разом з листом Петро І прислав 500 червінців кошовому, 2000 - старшині і 12000 -і:о;акам. Прийнявши подарунки Гордієнко написав за згодою ради другого листа, в якому докоряв за порушення прав не тільки Війська Запорізького, а й України в цілому. Наприкінці листа Гордієнко вимагав від царя:
    1.    Що на Україні було знищено все російське і українське панство; козацтву ж та люду посполитому щоб була повернена повна воля й давні права, які вони мали під час Переяславської угоди;
    2.    щоб всі московські городки по Самарі та Кам'яному Затоні були негайно розкопані і знищені.


    Мои статьи | Переглядів: 1020 | Додав: Марго | Дата: 30.05.2011

    В історії українського народу однією з найгостріших і суперечливих була тема запорізького козацтва. Народ повертає свою напівзабуту історію. І на сьогодні важливою проблемою є повернення зруйнованого, приниженого духу нароочого. Історія українського козацтва - це складова частина вітчизняної історії. Вивчення минулого дає змогу визначити роль козацтва в становленні української державності. Прискорили цей процес і Укази Президента України під 04.08.1995 р. «Про відродження історико-культурних та господарських традицій українського козацтва» та «Про День українського козацтва» від 07.08.1999 р., в яких поставлені перед громадськістю завдання по відродженню традицій та звичаїв українського козацтва.

    Вирує суспільне життя. Та великий інтерес у великих колах населення продовжує викликати історія запорізьких козаків. І це не випадково. Адже без об'єктивного знання минулого неможливе духовне відродження суспільства.
    У складі шляхетської Польщі і Російської імперії український народ на протязі тривалого часу, починаючи з XV і до кінця XVIII століття зберігав елементи своєї державності, які в майбутньому скасував царизм. Носіями цих і вольностей і були запорізькі козаки, які мешкали в пониззі Дніпра - на Лівобережжі, частині Правобережжя та великій території степів, саме там, де проходив російсько-турецький кордон.
    Героїчна і трагічна історія козацтва нараховує понад 500 років. її вивченням займалися дослідники різних часів, як дореволюційної Росії, так і радянські вчені, закордонні та ін.
    Дійсним літописцем козацтва став Д.І.Яворницький. Це його художник І.Рєнін відобразив писарем у знаменитій картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Важливою подією в культурному житті українського народу стало перевидання трьохтомника Д.І.Яворницького «Історія запорізьких козаків» у 1990 році. На багатому документальному матеріалі у популярній сюрмі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва, його роль в суспільному житті.
    Хто ж такі козаки? Саме слово «козак» походить від двох слів тюркського походження: кай - легко; сак - в'юк, тобто «легков'ючний». Відомий український історик М.Гру шевський у своїй праці «Історія української козаччини» дає кілька трактувань поняття «козак»:
    козак - людина вільна, нікому не підвладна, над котрою немає ніякої
    влади, ані суду...
    козак - взагалі людина бездомна, неосідла, неприкаяна, без певних
    занять...
           козак - степовий розбійник, добувник.
    Однак козацтво, об'єднане в озброєні полки, являло собою значну силу, яка захитала не лише свої землі, вольності та привілеї, але й оберігала південні кордони українських земель від набігів кримських татар. В українській мові назва козак багатопланова. В ній залишилось явно позитивне емоційне забарвлення - вказівка на вільних, гордих, відважних людей. Переважну більшість  козаків складали колишні селяни, міська біднота, які не мирилися зі зростаючим визиском феодалів і міської верхівки, тікали на вільну від панів землі на берегах Дніпра, Самари, Орелі, Бугу. Безкрайній земельний простір, невичерпні багатства природи - з одного боку та постійна загроза навали кочівників з Ногайських степів - з другого, приваблювали сюди людей мужніх, енергійних. Козаки освоювали нові землі, будували землянки, мазанки, курені,
    засновували хутори і зимівники, де жили сім'ями. Вони займалися землеробством, скотарством, ремеслом , різними промислами. А щоб протистояти ворогам будували укріплення, а згодом і самі переходили в наступ: ходити в сухопутні і морські походи на човнах-чайках у Чорне море проти міст і фортець Османської імперії. У ході цієї боротьби козаки створили своєрідну соціально - економічну і воєнно-політичну організацію - Військо Запорізьке Низове. Головні риси його - відсутність кріпацтва, формальна рівність усіх членів козацької громади, право брати участь у військових радах, де вирішувалися головні питання життя і обиралася старшина. На чолі Війська Запорізького Низового стояла рада Січі з обраним гетьманом або кошовим отаманом, суддею, писарем, обозним, осавулом, бунчужним, хорунжим, булавничим, перначим. Військо поділялося на курені на чолі з отаманами. Куренем спочатку називалося житло козаків, пізніше визначило військову одиницю (10000 чоловік), а на початку XVIII століття ще й територію. Чисельність куренів досягала 38. Курені поділялися на полки і сотні, якими команд) вали виборні полковники і сотники.
    За свідоцтвом французького інженера Гійома Левассера де Боплана (видав «Опис України», будував Козацьку фортецю) «козаки дуже люблять свободу, без якої вони не уявляють своє життя». Під час народних повстань проти Речі Посполитої у бойових діях проти турецько-татарських агресорів козацтво набуло багатого військового досвіду, що висувало запорізьке військо в один ряд і найкращими арміями світу. Козацтво визнавало повну політичну свободу понеділки. Вони брали жалування від московського царя за охорону його іюлод.нь від татар, вели переговори про службу з німецьким імператором, складали союз з татарським ханом, нападали на татарські, молдавські, турецькі цолодіння. Володарі широких степів козаки вважали центром своїх вольностей Дніпро, де вони й влаштовували свої столиці - Січі. Січ - від слова сікти, иисїкаті-:, рубати ліс, звільняти місце для селища. Протягом свого понад 200 річного панування послідовно змінили 8 січей: Хортицьку, Томаківську, Ііаз.авлуцьку, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам'янську, Нову або Підпільненську. Сучасні дослідники поділяють точку зору Д.І.Яворницького що січей було 8. Вони не зараховують Седнівську та Канівську січі внаслідок їх географічного розташування вище порогів по Дніпру.
    Для нас, жителів Херсонщини, особливий інтерес викликає історія І Сам'ляської та Олешківської, які розташовувались на нинішній території Бериславського та Цюрупинського районів, а особливо Кам'янської січі. Мета цієї роботи - дослідити історію Кам'янської січі, її роль в історії козацтва та внесок у боротьбу за права і вольності українців кошового отамана К. Гордієнка, похованого на території Кам'янської січі.
    Мои статьи | Переглядів: 732 | Додав: Марго | Дата: 30.05.2011

    1-10 11-16
    Вхід на сайт

    Пошук

    Обери мову сайту

    Годинник

    Калькулятор

    Різне
  • Поиск в Yandex

  • Поиск в Google

  • Поиск в Yahoo

  • Поиск в Rambler

  • Проверка файла на вирусы


  • Читаємо разом
  • Безкоштовні підручники

  • 20 книг, які батьки повинні прочитати дітям

  • 20 книг, що змінюють життя

  • 100 книг, які варто прочитати

  • 100 книг, які варто прочитати


  • Розваги
  • 15 унікальних сайтів

  • 10 сайтів для пошуку музики

  • 20 сайтів для відпочинку

  • 100 кращих пісень України

  • Український патриотично – музичний портал

  • Українські мультики онлайн


  • Друзі сайту
  • Create a Free Website
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store


  • Copyright MyCorp © 2018Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz